БАЛИЦКИЙ Николай Николаевич (г. Симферополь, Республика Крым, Россия)

Микола БАЛИЦЬКИЙ (м. Сімферополь, Республiка Крим, Росiя)

Номінація «Мала проза»

Підномінація «Про життя та кохання», українською мовою

 

У чому його провина?

 

Коли він запізно приходить додому, а дружина мовчки підсо́вує остиглу вечерю або вже спить, не дочекавшись його з роботи, йому хочеться закричати: «Чому?!»

Але він мовчить, бо під приводом виконання завдання чи авралу на роботі він справді ходить до іншої.

Він знає, що дружина здогадується про ту, про іншу, але нічого не може з собою вдіяти.

Все почалося, як завжди, з дрібниць.

В останні роки дружина дістала його своєю підозрілістю. Вона з будь-якого приводу заряджувала скандали: то рано пішов і не поснідав, то не переключив воду у ванній з душу на кран, то вдягнув не ту сорочку чи краватку, то пізно прийшов… Його спочатку обурювала така зміна в манерах дружини, та згодом він звик і кинув реагувати на дóкóри.

А десь з півроку тому до лабораторії, де він був керівником, прийшла молода співробітниця Стефанія Соколова, з якою у них одразу склалися теплі стосунки.

Спочатку захопленість однією темою та затримки після роботи виглядали як виробнича необхідність. А тепер його по-справжньому вабить до Стефанії, і він цьому дуже радий. Та й Стефанії лестила підвищена увага боса до її, як вона вважала, скромної персони.

«У чому моя провина? — міркував він. — У тому, що спрацювала приказка ”Cивина в бороду — біс у ребро?” Але ж я полюбив по-справжньому і хочу зв'язати зі Стефанією своє майбутнє! Одначе, як дружина буде без мене? А як до цього поставиться син, який вступив до того ж університету, де знаходиться моя лабораторія? Що скажуть колеги і як відреагує начальство на службовий роман?»

Питання, питання... одні тяжкі запитання…

Повечерявши, він лягає спати і знає, що завтра все повториться спочатку. Але ж не цієї ночі.

Він підвівся з ліжка далеко за північ, намагаючись не розбудити дружину. Одягнувся, поспіхом пошпурляв деякі речі у валізу і, не запалюючи світло, вийшов у передню. Намацав у темряві туфлі і завмер від несподіванки — у почивальні спалахнуло світло.

— Ідеш? — дружина стояла у дверях. — Тишком-нишком, як злодій…

— Прошу тебе: мені зараз не до скандалу, — він надів туфлі і поклав ключі від квартири на тумбочку біля дзеркала. — Прощавай.

Стефанія жила неподалік, десь за дві вулиці. Він швидко дійшов до її будинку, піднявся на другий поверх і натиснув кнопку дзвінка знайомих дверей. Ніхто не відповів. Подзвонив ще й ще раз.

— Хто? — спитав невдоволений чоловічий бас з-за дверей.

— Я прийшов до Стефанії Соколової, — розгубився він. — А ви хто?

Після деякої паузи з квартири пробасили:

— Іди туди, звідки прийшов!

Але за мить двері відчинилися.

— Юрчику, я не чекала на тебе сьогодні, — Стефанія стояла в халаті, накинутому поверх піжами. — Приходь завтра.

Він стояв з валізою в одній руці і з капелюхом в іншій. На обличчі пролетів калейдоскоп почуттів від нерозуміння до образи та від розгубленості до гніву.

Стефанія тихенько хiхiкнула, схопила його за рукав і затягла до квартири:

— Заходь, і познайомся. Це мій брат Вадим, я тобі розповідала про нього. Він приїхав до мене погостювати. — Потім подивилася на його валізу і додала: — Мабуть до нас із тобою.  

 

Сімферополь, 2022

Категория: УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК | Добавил: sprkrim (22.03.2022)
Просмотров: 92
Всего комментариев: 0
avatar